Записки харьковской шизофренички...

                Х   Х   Х


Речь моей знакомой считаю нужным передавать от первого лица. Она женщина супер - бальзаковского возраста, но любознательна не в меру. Как Буратино, проткнувший преострейшим носом коврик в скромной каморке папы Карло, своего приемного отца. Да-да, все именно так, хотя повествование троллит  об  обратном, мол, ПАПА КАРЛО (ПАПАХАЛЛО-БАБАГАЛЯ-ПАНАХИВРЯ) нашел " полено " и вырезал, таки, якусь нечупару довгоносу, яка усьому світові заважає жити спокійно  (ТАКИ, обожаю тебя! И где ты взялся на мою некучерявую голову, абсолютно, таки, прямую. Ну, Колычевы у меня в родне. А Кол - он кол и есть. Не велите казнить (хотя, черт с вами, казните...)
А я до самого ада или рая буду издеваться над вами, упихивать вас в мешки - стихи -слова, чтобы подольше вы майорилы голыми задами в иллюминаторах "плєтьонки життя",
в клетках, одним словом. А оті, хвальоні дисиденти, чи як їх, які преференції отримували: когось із рабства викуплять, іншому грошенят, дивись, підкидають заморські жрузі...Якби мізків було доста, як пишуть мої улюблені письменники, подивилися б на себе і своє бовкання відсторонено, дивись, соромлячись, очі б залишали у ніг справжньї біди знищення кревного народу. Та ні... Безстиддя розквітло усіма барвами.