Сідають ворони на жерла,
чорніють на кожній трубі,
мов хмара, що ледве не зжерла
живую надію в тобі.
Тягар атмосферного тиску
несила нести на плечах,
гойдає воронячу низку
щось наче у тебе в очах.
Хмарина важка зачепилась
за стріху строкатих думок,
думки затремтіли, як била
на дзвонах казкових зірок.
Ось-ось затріпочуться дзвони…
та хмара вже ллється дощем –
накаркали, мабуть, ворони,
закінчився вечір плачем…
На хвилю якусь розгубився,
стоїш на розвилці доріг,
по зав’язку долі напився –
не знаєш, де твій оберіг.
Вечiр
© Copyright: Юрий Ош, 2015
Свидетельство о публикации №115100507517
Свидетельство о публикации №115100507517
Рецензии
Гарно, образно написав!А вечір завжди загадковий.
З повагою, Віталій.
Виталий Меланич 17.10.2015 08:18 • Заявить о нарушении
З повагою, Віталій.
Виталий Меланич 17.10.2015 08:18 • Заявить о нарушении