В наш час не пишуть більше від руки.
Все, що створив – то можу я і стерти.
Усі мої друковані думки,
Все це в моменті може вмерти.
Тому читайте, поки ще пишу.
Тому кидайте в мене гострі фрази.
Робіть хоч щось, я справді вас прошу.
Бо все без цього і гроша не варте.
Читайте те, що я її любив,
Хоч в кожному рядку вмирав від болю.
Читайте, що кохання загубив,
Пустивши все, що мав тоді, на волю.
Залазьте в голову мені, в мої думки,
Гадайте ви, що душу розгадали,
Чому я так пишу свої вірші,
Чому я так кохаю до нестями.
Читайте, що її сухий парфум,
Мені в’їдається так швидко в пам’ять,
Читайте, що ніколи не засну,
Бо локони її лоскочуть рани.
Бо для поета, в шумнім світі цім,
З великої, чи хай з малої букви,
Потрібно тільки те, щоб хтось любив,
Його вірші, його слова і губи.
В наш час не пишуть б льше в д руки
© Copyright: Владислав Первухин, 2015
Свидетельство о публикации №115100504253
Свидетельство о публикации №115100504253
Рецензии