Л. Костенко, Я брошу всё Пер с укр

Я брошу всё. Я верю в километры –
Они пусты, обветрены и злы.
Немало их у матушки – Деметры,
Она ж была богинею земли.
Дам размотать клубок путей богине!
Куда глаза глядят – неси, спеши.
Спаси меня, спаси меня, ведь сгинет
моя душа на дне его души.

Со слабой нежностью и с преданной печалью,
противореча трезвому уму.
Спаси меня разлукою и далью, –
с тобой воспоминаний не возьму.

Горчат оазисы от солнца цедры,
где гром припрятал ливень в рукаве,
где вёрсты полосаты будто зебры,
пасутся в запорошенной траве, –
пусть будет степь, пусть будут лес и горы,
пусть рявкнет взрыв из недр,
                лих и лют,
когда с глазами злыми семафоры
мою дорогу всю тоской зальют!

                октябрь 2015

----------------------

Я кину все. Я вірю в кілометри… – Ліна Костенко

Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!