Я - избушка в селе... Из Людмилы Юферовой

ЛЮДМИЛА  ЮФЕРОВА
Я - хатинка у селi
(http://www.stihi.ru/2015/05/25/9463)

------------------------------------

А й справді, я – хатинка у селі…
Стара-стара прадідівська хатина…
У пригоршнях – пекучі мозолі,
Й щемить душа в потоці часоплину.

Стоять ще й досі квіти на вікні –
Скоріше, пересохла ікебана.
І вічний борг бентежиться в мені
І ставні відчиняє світлу рано.

Живу й чекаю літа й господинь,
І добру сотню прадідів і внуків…
Та тільки сум з давно порожніх скринь
Сочиться, наче краплі тихих звуків.

А я ще й досі тепла і жива,
Байдуже, що кімнатки дві порожні.
Коли ж на призьбу всядеться трава,
Кладу на серце ліки – подорожник.

Я ще усі борги не віддала –
Заходьте, люди, як нема де жити!
В мені ще стільки сонця і тепла!
І двері для усіх мої відкриті!

В печі спечемо пиріжки і хліб,
А ви город засадите за весну!
Байдуже, що мені вже триста літ,
Я вас чекаю – хай життя воскресне!


****************************************


И правда , я – избушка на селе...
И, как село, стара и одинока...
Так жгут мозоли в пригоршне моей,
Щемит душа во временном потоке.

Стоят в окне забытые цветы –
Теперь уже сухая икебана.
И вечный долг мои тревожит сны
И свету ставни отворяет рано.

Живу и жду я лета и гостей
Из доброй сотни прадедов и внуков.
Но только грусть из пустоты ларей
Сочится, будто капли тихих звуков.

А я и до сих пор ещё жива,
Хотя две комнатки мои порожни.
...Когда у дома прорастёт трава,
Кладу бальзам на сердце – подорожник.

Ещё не все долги я раздала –
Вы заходите, если негде жить вам!
Во мне так много солнца и тепла,
И двери для людей всегда открыты!

В печи поспеют пирожки и хлеб,
Вы огород засадите весною!
Неважно, что живу я триста лет,
Я жду вас – вы воскреснете со мною !