Чому душа моя так гірко несамовито плаче?
Бо є одна єдина на цьому світі.
Як та тополя серед степу
Від холодного дощу та буревію гнеться...
Гнеться та й не здається...
Коли ущухне вітер, хмари розійдуться,
Засяє сонце і вона здійметься,
Розпустить віття-коси серебром,
Струнка красуня горда,
Ніби королева степу,
Усміхнеться долі, не заплаче...
Отак й душа моя то плаче, то сміється
В надії на поцілунок долі...
Чому душа моя
© Copyright: Людмила Кондрацкая, 2015
Свидетельство о публикации №115093009807
Свидетельство о публикации №115093009807
Рецензии