И как тогда?.. Из Людмилы Юферовой

ЛЮДМИЛА  ЮФЕРОВА
А я стiкаю кров ю в кожнiм вiршi...
(http://www.stihi.ru/2015/06/25/2470)
-------------------------------------


Мене терзають відчуття найгірші,
Коли стихає внутрішній орган,
Тоді стікаю кров’ю в кожнім вірші
І умираю від глибоких ран.

І як тоді боротися із болем,
Коли в житті зникають сенс і ціль?
І світ здається вицвілим і кволим –
І тільки біль, такий вселенський біль…

І як тоді змагатися з вітрами
І падати на сонячні списи,
Коли душа втікає манівцями,
Квилить-шепоче: «Боженьку, спаси»…

А він стомився і не чує більше…
Та й що йому до вигаданих драм?
А я стікаю кров’ю в кожнім вірші
І умираю від глибоких ран…


*****************************************


Нет ощущений и терзаний боле,
Когда стихает внутренний орган...
Я истекаю кровью в каждом слове
И умираю от глубоких ран.

И как тогда смириться с этим миром,
Когда в нём исчезают смысл и цель?
Он кажется и выцветшим, и хилым –
И только боль вселенская во мне...

И как тогда соперничать с ветрами
И падать на палящие лучи,
Когда душа окольными путями
Бежит и шепчет: «Боженька, спаси».

А он устал, меня не слышит боле.
Да что ему до вымышленных драм?
Я ж истекаю кровью в каждом слове
И умираю от глубоких ран. ...