Небесний вальс

"Подих холодний,
руки запрілі.
Шкіра мов шмаття,
усмішка дивна.
Прийшла уночі,
не спитала чи хочу.
Вчепилася в руку,
бездушно волоче.
Куди, не сказала,
навіщо, не знаю.
вся в чорному дранті,
за нею чвалаю.
А може це сон?
вщипнутися треба.
Щипаю за руку,
й вона мов скажена.
Вгризається в шию,
куса та сміється.
Собі щось бормоче,
за руку береться.
І ось цей мороз,
я довік не забуду.
Допоки живий,
пам'ятати все буду.
І погляд той дикий,
й хвилини безодні,
Страху комори,
і завтра й сьогодні.
Міцні сильні руки,
кігті в грязюці.
Запах та погляд,
стан в напівмряці.
Й слова ті короткі,
що зпалюють тіло,
морозять всю душу,
все дико тремтіло.
І серед болота,
між дивних човнів,
вона прошептала;
"Зосталось 3 дні.."
І я полетів..
мов скажена лелека.
Не сів й на хвилуну,
вже був я далеко..
Кудись за кордони,
де інші дерева.
Де все немов вічна,
лірична перерва.
Чому лише три?
ще ж зовсім зелений.
Не бачив нічого,
життям я скажений!
Його проживав я
немов дегустатор.
Всього так хотілось,
всього було мало.
Вставав - посміхався,
лягав, де ніч стане.
Дивився до небо,
як нічка розтане.
Лежав серед поля,
й нічого не думав.
Бо жив лиш сьогодні,
та й ніби все знав.
Завжди говорив,
що смерті всміхнуся.
А як прийшла,
й язик загорнувся."
Отак перший день,
і другий, і третій.
Сидів той хлопчина,
що зовсім зелений.
Діждався старої,
бридкої бабусі.
Й розстанули вдвох,
у небесному вальсі.