Про Рябка. майже байка

Немає долі гірш, аніж життя собаче.
Чи треба йти шукати, щоб те бачить?
Сусіда в мене є: три метри огорожа,
Двір – як колгоспний лан, в самого товста рожа,
Будинок – мов палац, город, квітник, комора…
Хорта собі він взяв для охорони двору.
Та той кудлатий пес потрафити не може
Хазяїну ніяк – усе не так сторожить.
Так міліціонера якийсь дідько приніс…
Рябко ж наш спав нівроку – вночі ж бо службу ніс.
Хазяїну – байдуже: «Собака ти, чи хто?»
До того розлютився, що – ну Рябка кілком.
«Навчися ж неборако, хазяйство пильнувати,
Як хто чужий, повинен і голос подавати»
Аж ось і ніч скотилась – хоч очі видирай -
Добродії – по хатах, а злодіям то – рай.
Рябко не спить, пильнує, угору хвіст дере.
Аж, ось, велике, чорне, через горожу пре
Із сидіром на плечах… бач, до комори йде.
Рябко підкрався ззаду – Ну, це вже мій буде!
На злодія як гаркне, як кинеться… а то -
Хазяїн!!! Ніс солому, поцупив десь мішок.
«От, бісова псяюко, чорти б тебе взяли!
Чи мало тебе бив я, щоб лаяти знав, коли?»
І стусана такого тому між ребер дав,
Що бідний той собака аж мало не сконав.
«Тьху на життя такеє. З хазяїном таким,
Чорти б тебе забрали, комору, двір та дім!»
Ото ж, чорти б чи взяли, а суд усе забрав
Та за копець соломи декілька років дав.
Рябко ж той безталанний, облізлий та худий,
Не гавкав вже без ладу, не йшов на варт куди.
І не просіть, не піде, бо знає псячій син,
Поцупить хтось де-інде… а битий буде він.