Накувала зозуленька мені довгі літа…
Лети, милий соловейко, до любій з привітом,
Заспівай їй про кохання, потаємні мрії,
Що з вечора до світання серце сумне гріють.
У полон хай пісня візьме личенько гарненьке,
Ніжне серденько дівоче, рученьки біленькі.
Хай полонить чорні брови, милі карі очі…
Чом же мене моя мила кохати не хоче?
Невже ж я такий поганий, що дивитись гидко?
Подивись: любов до тебе лине, мов лебідка.
То ж кажи, та не барися, відповідь жадану:
Чи рушник мені пов`яже дівчина бажана?
Накувала зозуленька...
© Copyright: Владимир Ружицкий, 2015
Свидетельство о публикации №115093005680
Свидетельство о публикации №115093005680
Рецензии