Як хочеться забути, що було.
Спалити аркуші життя до пилу.
І жити і сьорбати молоко,
І бачити прекрасне лиш - до згину!
Та давить жаба та бридка,
Нагадує, що миті, що секунди!
І крила все ламає та руба,
Тягне на дно в чорнильно-мертві води.
Та все ж здіймаєшся, й летиш.
До світлого й прекрасного спокутку.
Бо все найкраще зараз, тут! Облиш.
Всміхається у неба колір незабудку.
Вона вже поряд, не пірне у пропасть-ківш.
Не зникне в димі вистрілів гармат похмурих.
А ти все згадуєш і пристрасно мовчиш.
Час посміхнутися й забути біль тих літ минулих.
Аркуш життя
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115092809951
Свидетельство о публикации №115092809951
Рецензии