Піду на дно?
Ні, не піду..
Залишусь тут, себе вкраду.
Скажете злодій?
Ні, я чистий.
Я просто світ цей хочу з'їсти.
Мабуть я псих?
Та ні, здоровий.
Хоч інколи буваю хворий.
Що за недуга?
Я не знаю.
Та іноді, я десь літаю.
А як це так?
Ти ж крил не маєш?
Сонце посвітить, й ти взлітаєш.
Й летиш забувши злі тумани,
Про сіре дно, й густі обмани.
Про ті байдужі дивні пики,
Людьми що звуться вік за віком.
І доти ти летиш, допоки...
Не зхватять пики товстобокі,
Почнуть в'язати, бить,кричати,
Й закинуть з рештою за ґрати..
Так а за що?
За те що мати,
Навчила високо літати..
Навчила високо лiтати...
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115092809894
Свидетельство о публикации №115092809894
Рецензии