На зустрiч

 Не дає журба спокою,
Хоч багато літ пройшло,
Маму, рідних не повернеш,
Душі їхні там давно.

Обрили вони там спокій,
У небесному раю.
По долині йду широкій,
Думу думаю свою.

Чом життя не справедливе?
Мало в ньому доброти,
Доля наша не щаслива,
Кращої вже не знайти.

Ми шукаємо роками,
Як і пращури колись.
Не обходилось без драми,
Знову не за те взялись.

Будували, будували…
І надією жили,
В лиху годину захищали,
А до щастя не дійшли.

Довелось все пережити,
Нашим пращурам тоді.
Вони вміли працювати,
Рай творили на землі.

Для дітей усе старались,
Щоб покращити життя,
На кращу долю сподівались,
І вірили у майбуття.

Майбуття всіх підманило,
В дев’яності ті лихі,
Завертілось, закрутило…
Наче  бабу на мітлі.

Були купони і талони,
Жили без пенсій і зарплат,
Жували хліб і макарони,
Жирів один лиш плутократ.

Роками дурять, обіцяють,
А ми все віримо в байки,
Від виборів до виборів «гарцюємо»
Продаємось за копійки.

Пережили усі майдани,
В Європу так і не беруть.
Ми ведемося, мов барани,
Ждемо, коли нас поведуть.

Нажаль немає Мойсея,
Щоби надію людям дав,
Бо Україна –не пустеля,
Нам землю Бог оцю наддав.

Доволі вже ворогувати,
На цій землі творити зло,
Нехай не плаче більше мати,
Щоб на кінець нам повезло.

Щоб Схід і Захід жили в мирі,
У руки зброю не беріть,
Наступлять дні тоді щасливі,
Одним шляхом, прошу ідіть.

До цього всіх я закликаю,
Почуйте люди на кінець,
А Бога у цю мить благаю,
Нас за гріхи прости Творець!

Журба помалу відступила,
Як згадав маму і рідню.
Іду, неначе я на крилах,
Назустріч завтрішньому дню.