О, як боюся я кохання,
що ріже серце без жалю.
Боюся пристрасті й турботи,
й брехливих слів тих "я люблю".
Брехню боюся ту солодку,
що крила тілу надає,
й летиш ти з думками про завтра,
та правда в пику тебе б'є.
І ти мов голуб, що зламався,
вже сил нема, та мусиш йти.
Подалі від думок про правду,
на міст п'янкої самоти.
Розгублений, до куту вбитий,
вирій думок мов дятла стук.
Та знаю лиш одне залізно,
не опущу своїх я рук.
Життя мов аркуші паперу,
перегорнути можна в мить.
Й на білому, мов сніг той з неба,
по іншому я буду жить.
Я буду жити та п'яніти,
й летітиму над тим багном.
Спішитиму, бо далі квіти,
за рогом квітнуть, поряд - он!
Переборю я злий той вітер,
і дощ, і сніг й пекельну ту грозу.
Я буду жити, там де квіти,
знайду я ту - свою красу.
Страх кохання
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115092810046
Свидетельство о публикации №115092810046
Рецензии