В небо взлетiти

Зарита у землю турботи,
невинність запертої долі Вкраїни.
Загублена правда та милість,
на дні згорівшої чужбини.
Мале дитя сміятися не буде,
мозолями тіло покриється ніжне.
Розібрано стіни хатинок убогих,
і кров запечеться на шкірі тій сніжній.
І білою чайкой, забувши про горе,
Забравши все рідне,
напившися крові.
Злетять тії душі,
що мусили пити червону ту юшку,
й злягли в домовині.

Не винні ті птахи,
бо змусили силой.
Калинову воду,
ковтати як пиво.
Обречені крила,
піднятись не зможуть.
В заручників смерті,
і очі тревожать.
По одному сльози,
стікають та мліють.
Побачити Бога,
з-пів вічності мріють.
Змолити гріхи ті
на душу що впали.
Позбутися болю,
злетіть по-під хмари.
І посмішку сонця,
ковтнути всим тілом.
Зібратись до купи,
й злетіти у вирій.
У вирій щасливий,
без болі та смутку.
Пір"їнками щастя,
здобути спокутку.
Й зажити без крові,
без вічного гніту.
Боже!як хочеться,
в небо злетіти...