Годинника стрілки,
підло стукочуть.
Роздерта сорочка,
на безліч шматочків.
Дрібні сльози болю,
Стікають зірками.
І вогнища попіл,
пече під ногами.
Чи ж більше не син я
своєї Вкраїни?
Чи може не жив
задля Батьківщини?
Я жив лиш думками
про рідного брата.
Та чи заслужив я
такої розплати?
Чи може заснути
в Дніпрі навіки?
Закривши повіки
пірнути в думки.
Чи птахою білою
злетіти за край?
Побачу я людом
оспіваний рай.
Хіба заслужила
та ніжна калина,
щоб грона червоні,
пика огидна,
жувала й сміялась...
О вільний народе!
ти соколе сизий.
Злітав ти, ой, довго,
на ти не лінивий.
В"язали мисливці
тебе тенетами,
стріляли з рушниці,
гніздо руйнували.
Та вирвався ти,
й високо в Карпати
чудовою звісткою
нас шанувати.
Хіба ж наш той сокіл
за те виривався.
щоб діти його,
не повідали щастя.
Стрiлки
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115092810025
Свидетельство о публикации №115092810025
Рецензии