Л. Юферова, Осень, не зови к себе... Пер с укр

Солнце улыбнулось георгиною,
Тыквы взгромоздились на арбу…
И сплетает Осень паутиною
В рифмы ностальгию и беду.

Поступь лета остаётся чинною,
Хоть и дождь сечёт его следы…
Сентябрём глядят тоска с кручиною
В зеркало запруженной воды.

Будто кошка – по селу пробежкою,
Жёлтых накрутила плащаниц!
Осень, ты уставилась с насмешкою
Прямо в душу мне из-под ресниц.

Пусть деревья, как ракушки, щурятся,
Пусть подсолнух – как бродячий скальд,
Не ищи мои следы на улице
И не сыпь ты охру на асфальт.

Днём лишь дышат окна запотевшие,
Прячется кручина в бурьяне.
Осень, не зови к себе, сердешная,
И позволь не плакать мне во сне.

                сентябрь 2015
------------------------------
Не зови мене до себе, Осене
Людмила Юферова

Сонце усміхається жоржиною,
Гарбузи вмостились на гарбу…
Заплітає Осінь з павутиною
В рими ностальгію і журбу.

Ще тепло ступа непереможено,
І дощик січе вряди-годи…
Вересніє смуток потривожений
В дзеркалі ставкової води.

Забрела в село чужою кішкою,
Золотий вчинила листовій!
Осене, ти дивишся з насмішкою
Прямо в душу з-під пухнастих вій.

Пізній сонях до паркану тулиться,
Щуляться дерева в мушлях пальт…
Не шукай мої сліди на вулиці
Й не притрушуй охрою асфальт.

Дихає у день вікно заросяне,
Смуток причаївся в бур’янах.
Не зови мене до себе, Осене,
І не змушуй схлипувати в снах.

http://www.stihi.ru/2015/09/20/9617