Розстриляна любов

Дівчині з букетом квітів у руках, яка зустрічала товарний потяг з в’язнями на одній із станцій Сибіру і була застрелена стрілком, що супроводив состав – присвячую.


Потяг, мов дикий звір,
Зашипів і вмить став,
Із вагона у щіль
Я побачив вокзал.

На пероні – лиш ти,
Рейки біллю дзвенять,
Я не міг підійти,
Я не міг розказать…

Я поки що живий,
Нас таких – двадцять п’ять,
А коханий твій був…
Ні, не буду казать…

Ти прийшла зустрічать
Гірку долю свою.
Ах, наївне дівча!
Як я біль цей втаю?

«Стой, ні с мєста!» – кричить
Озвірілий стрілок.
Зупинися ж в цю мить!
То смертельний вже крок.

На відхід вдарив дзвін,
Закричав паровоз,
Потяг чорний, як змій,
Зрушив з місця й поповз.

Прощавай назавжди! –
Застогнав ешелон.
Квіти кидала ти
Нам на кожний вагон…

Раптом постріл, як грім,
Ритм коліс розірвав…
Влучно цілився він.
Промахнувсь? Ні, попав!

Ти упала на брук,
З рани хлинула кров,
Квіти випали з рук –
Розстріляли любов.

Покотилась сльоза,
Затуманився зір…
Я крізь сльози кричав:
«Будь ти проклятий, звір!»