Не зови меня к себе ты, Осень. Из Людмилы Юферовой

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2015/09/20/9617



Солнце усмехнулось георгиною,
Тыквы золотятся на боку.
Заплетает Осень с паутиною
В рифмы ностальгию и тоску.

И тепло ещё непобедимое:
В кои веки дождь алаверды.
Сентябрит тоска неразделимая
В зеркале из омутной воды.

Забрела в село чужою кошкою,
Золотой устроив листовей!
Осень, ты уставилась с насмешкою,
Душу давит взгляд из-под бровей.

И подсолнух у забора жмурится,
Щурятся кусты на солнца пай.
Не ищи следы мои на улицах,
Охрою асфальт не присыпай.

Дышит в день окно, омыто росами,
И печаль таится в бурьянах.
Осень, не зови: мне грустно осенью,
Всхлип таить не заставляй во снах.


Оригинал:


Сонце усміхається жоржиною,
Гарбузи вмостились на гарбу…
Заплітає Осінь з павутиною
В рими ностальгію і журбу.

Ще тепло ступа непереможено,
І дощик січе вряди-годи…
Вересніє смуток потривожений
В дзеркалі ставкової води.

Забрела в село чужою кішкою,
Золотий вчинила листовій!
Осене, ти дивишся з насмішкою
Прямо в душу з-під пухнастих вій.

Пізній сонях до паркану тулиться,
Щуляться дерева в мушлях пальт…
Не шукай мої сліди на вулиці
Й не притрушуй охрою асфальт.

Дихає у день вікно заросяне,
Смуток причаївся в бур’янах.
Не зови мене до себе, Осене,
І не змушуй схлипувати в снах.