Зелені розлітаються поля
З червоними заплаточками маків.
Дзвенять копита білого коня
У перемішку з криками койсаків*
А слідом чорна грива і гніда,
Торкаючись розпаленого неба,
Летять туди, де сріблиться вода
Крізь спеку по-полуденного степу
Співають сивочолі полини
Ту пісню, що від вітру научились,
І руки перехрещують млини,
І сонце вже до обрію спустилось.
Та й вечоріє. Коні йдуть в нічне,
Пофиркуючи ніздрями лукаво.
Проснеться місяць. А туман почне
Свої нехитрі витівки-забави.
*Койсаки – так на тюрських мовах звучало «козари» («хозари») – кінні воїни, попередники козаків.
Конi йдуть в нiчне
© Copyright: Галина Поручник-Ткачук, 2015
Свидетельство о публикации №115092507053
Свидетельство о публикации №115092507053
Рецензии
Сподобалось!
Дух свіжості є у кожному слові.
Бачу, що Ваш вірш "День памяти и примирения " вже не бачу -(
І мої не жалують…
Удачі і натхнення.
Игорь Стожар 23.11.2015 14:43 • Заявить о нарушении
Дух свіжості є у кожному слові.
Бачу, що Ваш вірш "День памяти и примирения " вже не бачу -(
І мої не жалують…
Удачі і натхнення.
Игорь Стожар 23.11.2015 14:43 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.