Л. Костенко, Там за горою... Пер. с укр

(вольный перевод)

                И вышел другой конь, рыжий;
                и сидящему на нем дано взять мир с земли,
                и чтобы убивали друг друга;
                и дан ему большой меч.
                Откр. 6:4


Там за горою тёмно-сизой, где закатился день шальной,
Багрец на тучи мажет снизу какой-то чёртик заводной.
Из веток кисточки резные – кровавый коготок в золе.
Пасутся кони там чудные в залитой сумраком траве.
Долина чашею, туманы, а дальше склон и небосклон —
И не распаханы курганы с времён тех древних похорон.
Эй, ты, на коршуна похожий, что, ветер голову надул?
Весь горизонт кровавой кожей ты за столетья обтянул!
Виски белей веков и болей, а всё про волю не слыхать.
Пораспрягали хлопцы кОней да и ложились почивать.
Так что же видят в сне том пьяном, что встать не могут сто веков?
Пасутся кони за курганом, знать, поджидают седоков.


Ліна Костенко – За чорно-синьою горою

За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня,
Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня.
Зеленим пензликом тополі — кривенькі кігтики в крові.
Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві.
Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил —
Усе кургани та й кургани ще не заораних могил.
Так що ж ти, схоже на шуліку, у тебе вітер в голові,
Малюєш обрій споконвіку такий червоний у крові?!
Вікам посивіли вже скроні, а все про волю не чувать.
Порозпрягали хлопці коні та й полягали спочивать.
Чи так їм спиться непогано, що жоден встати ще не зміг?
Пасуться коні під курганом, чекають вершників своїх.