Тому, хто не здiйснився
Без престанища, як вогонь без свічки,
Блукаеш одиноко так, як і покинуті твої діти -
Русло, що без води та витоків,
Якоїсь древньої сили, якоїсь річки.
Слова важкі та кислі, наче мідь,
Несказанністю, безформенністю витають,
А ті слова, що сказані, щурам втікаючим із корабля подібні -
Поспіхом, абияк, змарнілі, голодні
І їм би хоч трохи смислу,
Хоч скибку зчерствілу хліба.
Але ж ні. Ти будеш і далі вперто боротись
На землі, що призначена для бунту. За винятком хіба
Тієї крихти, того оазису спіткань і протиріччь,
Звідкіль зерно усяке, добре й зле, свої ростки пускає у пітьмі.
Ти будеш й далі битися намарне
Після бою руками кволими розмахуючи,
Що не знали ні спокою, ні роботи,
Жадатимеш тих демонів своїх згубити
І стопи свої в стремена,
Щоб стрімко й далеко
І вітер волоссям
Або ж...
Сховавшись серед вільхи, зціпивши від страху зуби,
Ти станеш скликати їх, своїх арештантів,
Своїх бісенят вольнодумних штурхати,
Націлюючи письменське перо
І молоко парадигми ляже на аркуш,
Бо ж не всі ще яблука випали на сиві ньютонівські голови,
Не всі таблиці приходили в сни,
Не ти віршував нові молитви.
І шелест вільхи відчуєш вперше, як музику,
І вперше вдихнеш, мов тільки народжений,
Без крику однак, зате по-справжньому.
І роси озвуться в тобі сльозами чистими:
Як же довго ти спав! - знеболений, зчерствілий -
Як далеко втікав, свої крила ховав
В рукава, що давно стали малими.
І ти, мов старий гусак, рятував неіснуючий Рим,
Ґелґотав, мов ошалілий,
А істина була зовсім не там, а в тобі одному.
Своє натхнення ти вбивав,
Наполегливо витягуючи голову.
Іскра ж твоя голосила стоголосо на всі лади
I язики, а ти не знав, що слід було загорітись,
Перехопити подих, голос, естафету
Й поділитись, і далі в вічність Логос понести...
20.09.15
Свидетельство о публикации №115092009693