Дерева

Дерева втрачають тіні,
Коли зморшки на їхніх чолах
Стають надто глибокими і вміщають забагато болю.
Дерева втрачають спокій тоді,
Коли птахи у їхніх кронах відлітають
Далеко і залишають гнізда.
І навіть дерева тримаються за руки
Й руками сонця дістають,
Від апогею фотосинтезу злегка тремтячи пообіді.
Деякі мріють бути доглянутими, рости в садках.
Є серед них і дерева-боги, що жили по три тисячі літ
І вмирають за інших в кострищах.
А інші - то грішники, що не вірять в перевтілення,
Вічне літо, і тіло, тільки сніги, крутосхили і лід.
Їхня дикість - то нові території і горизонти,
Вся іх свобода - то хитра чіпкість коріння.
Дерева далекозорі, дерева бачать минуле,
Те, що впадає в підземні води
Й там береже свої темні пісні.
Не з кожного дерева хрест і плаха,
Та в кожному з них у вітті є птаха,
Що в крилах, зузулиних очей амальгамі
Виносять ті води за береги
У майбуття і пілігримні далі...
19.09.15