108 -недiля-

Не стану про дощі, про рай у курені,
про Вирій для бузьків, качок і чапель.
Цей день такий рясний теплом і виноградом буде.
Над річкою димок, над озером туман.
Сірко спить в буді: затишній, теплій.
Я повні груди набираю прани.
Я дихаю, живу, люблю цей світ,
як ніби вперше опинився в ньому.

Пишу якісь рядки на глині, на соломі;
гублю крапки і коми.
Захожу в ліс, а там стежки незнані і зникомі.
Там голоси, там спів, там шепотіння молитов і вітру в кронах.
Там відчувається любов до всього сущого.
До скону її нестиме той, хто причастився
вином, водою, хлібом.

"А-о-у-м" -- "аууу" відлуння стоголосе
здіймає вихорці та плутає волосся.

Ти - все і вся в тобі. Єднання відбулося.
Ти повертаєшся в село, у місто, меґаполіс.
Дивуєшся як все отут переплелося:
знання і карґо-культ, крамниці, МАФи,
церківки в зруб, мула в халаті із парчі,
мордатий піп у масній рясі
та кришнаїтка в сарі.
Вінчають тут раба Петра-Ісака
з рабою Сарою, що має стати за жону Ревеку
плодючу, як вкраїнський чорнозем.
Насправді звуть її Зор'яна.
Кортеж їх скоро повезе на Площу Ринок
вклонитися божкам камінним.
І будуть гості на весіллі дурні та п'яні.
І добре, якщо все
закінчиться без бійки.

Але то все  лише мара.
Химерне тло, не більше.
Рождені жити будуть жить,
творить, любить і вірить.
Ми повернемося в світи,
в яких затишно,
де Гаутама на горі,
де Крішна у саду на флейті грає,
де Вчитель нас збирає,
щоб прочитати нову притчу
або коан.


© Copyright: Валентин Лученко, 2015