Знов ведеш ти мене..
Знов ведеш ти мене по стерні,
Ти моя неприборкана доле.
Подаруй ще хоч раз навесні
Щастя дивне, безмежне як море.
Дай напитись його до схочу,
Налий чашу солодку по вінця,
Не живу, а у прірву лечу,
Не відштовхуй неначе чужинця.
Дай злетіти ще раз до небес,
За спиною зростуть дужі крила,
І розвіється біль мій увесь,
Завирує життя знов бурхливе.
Не веди ж, я прошу по стерні,
Так болить, що аж тяжко казати.
Подаруй хоч надію мені,
Я втомилася щастя чекати.
© Copyright: Татьяна Ахинько, 2015
Свидетельство о публикации №115091804756
Свидетельство о публикации №115091804756
Рецензии