Л. Костенко. Ван Гог. Пер с укр

Добрый день!, – скажу одиночеству.
Холода холод, да тиши тишь.
С циклопической одноокостью
Небо ныне глядит на Париж.

~ *** ~

Мука, мука, ты ходишь по грани!
Был вчера я царям всем царь.
Но сегодня пепел сгорания
Вдруг ложится на красок жар.

Руки, – как мытари.
     Краски – кости!
На мольбертах весь свет распят.
Я – надгробье на этом погосте.
Кипарисы в небе горят.

Небо глухо набрякло грозою.
Кисть! Борзою стелешься ты.
Чёрным трясеньем палеозоя
Переломаны гор хребты.

Пусть мои своды струятся тленьем.
Я пастух. Деревья пасу.
В карманах дня, латанных терпеньем,
Кулаки до смерти несу.

Замкнут я  – а, значит, неистовый —
Не Сезанн – Гоген – и Мане –
Что же мне делать, как мне выстоять,
Коль меня так много во мне?!

~ *** ~

Он безумец, кричат.
     Божевольный!
Может быть, так. Ведь Он – это Я.
Боже — вольный…
     О, Боже, я – вольный!
Ночи доброй, Свобода моя!

-------------------------
Л. Костенко. ВАН-ГОГ

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.

Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня, залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!

Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він - це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я - вільний!
На добраніч, Свободо моя!