Сонце кохає мушлю,
в мушлі живуть кити,
промінь ловити мушу
срібним гачком пустим.
Хочеш зелену квітку?
зранену річку? – пий!
Сонце стинає нитку –
я витинаю спів.
Сонце біжить клубочком,
в море ховає ніс –
я розпускаю строчку,
ріжу вузли до сліз.
Ножиці прячу в хмарі,
не підстригаю чуб…
Сонце кохати марно –
в синю блакить мовчу.
.~.
Якби я була дельфіном
з лискучою шкірою,
ти би мене любив –
нескорену, не впійману – невпинно,
а я людина.
похилена, до тебе, мовчазна…
і нам води не вистачить, щоб тишу
між нами розтопити – і полиши…
самотніх нас на березі пізнань
й плистииииииииииииииии собі, плисти собі, плисти
у господі. за сонцем. і на ти.
сонячнi етюди
© Copyright: Марина Гареева, 2015
Свидетельство о публикации №115091400110
Свидетельство о публикации №115091400110
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.