178. Василь Стус. Куда меня ты, слово, завело?..

Куда меня ты, слово, завело?
Скамьи две длинных и стены четыре.
Сдается, слишком тесно в этом мире,
И так всегда, и было так давно.
Неспешно лето теплое прошло,
И осень теплая неспешно промелькнула.
Где ты, мое село? Уже забыло
Про сына блудного? Куда ушло?
И вновь один. Я снова сам-один,
А на веку, словно на долгой ниве,
Бывают дни печальные, счастливые,
А ты то тужишь, то  смеешься среди них.
Куда меня ты, слово, завело?
В тебе – мои истоки бесконечные
В тебе – мои следы и всеувечные
Мои познанья про добро и зло.
7.IX.72


Куди мене ти, слово, завело?
Дві довгі лави і чотири мури.
Здається, досить тісно для натури,
і здавна так було. Отак було.
Повільно тепле літо перейшло,
повільно тепла осінь промайнула.
Де ти, моє село? Ти вже забуло
про сина блудного? Куди втекло?
І знов один. І знов я сам-один,
а на віку, немов на довгій ниві,
бувають днини журні і щасливі,
ти ж тужиш і радієш серед днин.
Куди мене ти, слово, завело?
В тобі — мої початки нескінченні,
в тобі — мої сліди і всезнищенні
напитування про добро і зло.
7.IX.72