Чоловік, моя ніжна любов,
Обертається жінкою, ворухнувшись.
Це місце – альбом для примар,
Для спогадів й сновидінь.
Привіт, мій милий.
За кожним деревом – смерть,
Юнак з ножем,
Отрута зопрілих яблук,
Блискавки з грозових хмар
Й з його рук.
І зелені стрілки під моїми ногами –
Як шлях до долі,
Від якої рятують
Хіба що люди, що трапились поруч.
Зелені трави, зелені смерті.
Висохлий став увібрав в себе світло.
Гілки верби увібрали вітер.
Дріб’язок квітів – моє дитинство.
Дріб’язок квітів…
Не стане сили саме сьогодні
Віддатись долі –
Вистачить завтра.
По дну перейду
Висохлий став, сполохну пташок, і
Вийду на острів серед пустелі,
У його хащі, тополі, верби,
Знуджену ряску, у кашицю буру.
/там моя доля/
Гукаю:
- Хто тут?
збирати в руках дощ
© Copyright: Эвиг Кайт, 2015
Свидетельство о публикации №115091109514
Свидетельство о публикации №115091109514
Рецензии