Чому не літа дні веселі
і не весни жагучий цвіт
до поетичної оселі
несе утомлений піїт?
Яка печальна насолода
і не пояснена жура,
коли тьмяніє пишна врода,
приходить осені пора.
Не перші дні і не останні.
Ось лист пожух, та ще висить.
Йому освідчилась в коханні
земного часу мертва мить.
Ще мить… До чого? Вітрогону,
що серце вистудить до дна,
зірве чуттів зів’ялих крону?
Заплаче пугачем луна…
Чи до безликого смирення,
коли із далечі зима
наллє у міхи сьогодення
отруту білого вина?
Чом у фаворі листопади,
де руни літнього тепла
у смерку жовтої лампади
летять у ніч, в антитіла?
Напевно, Муза осеніє
і фібрам ревної душі
вже не горить, а тільки тліє
порив на сонячні віршІ.
06.09.2015
Чому нэ лита дни вэсэли...
© Copyright: Олехо, 2015
Свидетельство о публикации №115091109384
Свидетельство о публикации №115091109384
Рецензии