самообман

ти бачив коли-небудь, бачив, як  я тихо плачу?
бачив, як пью та страждаю? а все через тебе
я, може, і зовсім дурна, але все ж таки бачу
що тобі байдуже. що ж, мені також. але не на тебе. на себе.

ти чув коли-небудь, як я кажу друзям про щастя
про те,що для нього потрібен мені тільки ти, клятий ти
що будь-який біль, будь-яке кляте ненастя-
ніщо, коли бачиш мене, мій вантаж самоти

ти думав коли-небудь, як я дивлюся на стіни
і кожен твій погляд болючіший тисячі куль
твій сміх відбивається криком від стелі, звучить без зупину
в моїй голові, наче плач безутішних зозуль.

ти слухав хоч раз, як ділюся я гнівом та болем
і хочеться вмерти, хоча стільки жити... занадто болить.
навіщо ти так, моя доле, моя ненависна доле
життя - моя вічна кара - насправді всього лише мить

ти чуєш мене, мій щасливий, а може, нещасний
я кличу тебе серед ночі, крізь дощ і туман
мої почуття, може вигадані, та не гаснуть
о Боже, прости мені це кохання, скажений цей самообман.