Шон Маклех. Желание

«Крысы желают
остаться в своих норах,
дом – стоять и дальше...»
(Герхард Яшке) (нем.)

Желание
Наполняет каждый листок
Осеннего дерева листомечтаний.
(Хотя время им уже облетать)
(Время менять окраску)
(Время умирать)
Я хочу знать,
Почему так расходятся круги
В лужах ветреного сентября,
Когда тяжелые большие капли воды
Падают с серого неба
(Не неба – чугунного колокола)
(А уже идут звонари,
Что будут вызванивать реквием:
Голос Неба.
Хоть ни один из звонарей
Не похож на Квазимодо –
Реквием).
Тебе не к лицу быть вульгарной,
А ты шла по лужам стихов,
Или стихоподобным иероглифам асфальта.
(Сколько лет прошло!)
Как хорошо знать
(Какое наслаждение!)
Желание серых крыс,
Что прячут свои черные влажные носы
Среди трещин прошлого,
Среди погребов вечного вчера,
Среди позавчера среды
(Город, где каждая пятница Страстная),
После которой иногда идёт дождь
И наступает четверг
(Молодость – тоже четверг),
Знать
Желание ржавокрыших строений
(Домов – кирпичностенных),
Что уже тысячу лет
Говорят лунатикам: «Двери!»
(Тебе не к лицу вглядываться в осень)
(Но я об этом тогда не сказал)
(Ничего)
(Хотя все вокруг кричало
О своих неуместных желаниях,
Даже город, которого нет).
Я закутаюсь в черный плащ,
Буду идти по улицам того верескового города
(с окнами цвета вереска)
Один,
Пока не наступит вечность.

***

Бажання
Шон Маклех
                «die ratten mogen
                in ihren lochern bleiben
                das haus noch lange stehen…»
                (Gerhard Jaschke)*

Бажання
Сповнює кожен листок
Осіннього дерева листомрій.
(Хоча, час їм уже облітати)
(Час змінювати колір)
(Час помирати)
Я хочу знати,
Чому так розходяться кола
В калюжах вітряного вересня,
Коли важкі ваговиті води краплі
Падають з сірого неба
(Не неба – чавунного дзвону)
(А вже йдуть дзвонарі,
Що будуть калатати реквієм:
Голос Неба.
Хоч жодний із дзвонарів
Не схожий на Квазімодо –
Реквієм.)
Тобі не пасує бути вульгарною,
А ти йшла калюжами віршів,
Чи то віршоподібних ієрогліфів асфальту
(Скільки років пройшло!)
Як добре знати
(Яка насолода!)
Бажання сірих щурів,
Що ховають свої чорні вологі носи
Серед тріщин минулого,
Серед пивниць вічного вчора,
Серед позавчора середи
(Місто, де кожна П’ятниця Скорботна),
Після якої інколи йде дощ
І настає четвер
(Молодість – теж четвер),
Знати
Бажання іржаводахих споруд
(Будинків – стіни цеглою),
Що вже тисячу літ
Кажуть сновидам: «Двері!»
(Тобі так не пасує дивитись на осінь)
(Але я про це тоді не сказав)
(Нічого)
(Хоча все навколо кричало
Про свої недоречні бажання
Навіть місто, якого немає)
Я загорнусь в чорний плащ,
Буду йти вулицями того вересового міста
(Вікна кольору вересу)
Один,
Доки не настане вічність.


Примітки:

* - «щурі бажають
       лишитися у своїх норах
       будинок – стояти далі...»
                (Герхард Яшке) (нім.)


© Copyright: Шон Маклех, 2015
Свидетельство о публикации №215090801551