Нiч на баштi Загребельний

И еще одно стихотворение из сна о Павле Загребельном. До сих пор не понимаю...Не читала его на ночь, не вспоминала, и вдруг такое...

****

Пишнокоса леді у кошлатім пледі
Біля ставу мріяла.
Вечір пригасав, тихий, теплий став
Огортав, як віяло.
Є за ставом ліс із кошлаттям кіс,
Випружно-бурштинових.
Башта за косу прип*яла грозу,
Поміж лісу височить.
Башта-таїна. Той її спізна,
Хто у неї з зорями
Ноччю проведе і зорю знайде,
Здавшись невпокореним.
Башти гіркий трунок надає дарунок
Тій, котра насмілиться
Кріль незнаний ліс по тропі зі сліз
До башти наблизиться.
Тільки раз в сто літ башта височить,
В лісі роявляється. 
Лебідь так сказав, що приплив на став.
Леді милувалася.
Вечір догорів. Стих служебок спів.
Леді завагалася.
Де тіней імла, замок. Мов скала,
Леді в замку мрійниця.
Лицар її пав, і вечірній став, -
То її обітниця.
Спокій щез. Вже ніч прийшла.
В замку нидіє імла.
Леді чує шепоти.
З даху замку видно ліс,
де дзюрчить дорога сліз.
Леді ще вагається.
Раптом болість-дивина.
Башта мліє, як струна,
Тягнеться між зорями.
Леді відкидає плед, вислизає із лабет
Замку скам*янілості.
Леді порина у ліс і блукає поміж кіс
Бурштинових свіжості.
Вперше за багато літ розтопило в серці лід,
Задзвеніли дзюрчики.
Леді бачить живний шлях з кропивою по боках,
і ступає в пащу зелені.
…..
Ось і башта. Без дверей. Вищість. Вогник.
Брязк мечей.
Леді чутко підступа, бо підступна башта та.
Вабить вищістю небес, труїть стрункістю телес.
Леді зважилась на крок. І злетіла до зірок.

Даху башти – піднебіння,
Зоряне, сяйне склепіння.
Є лиш зорі. І вона. А ось решта – таїна.
……
Пишнокоса леді у кошлатім пледі
Біля ставу мріяла.
Щорі ув очах, вечір при свічах
У свічаді виділа.
Пишнокоса леді у кошлатім пледі,
Лебідь, тихий став.
Пишнокоса леді, та, що башти невідь
В ніч розчаклував.

25-25 августа 2015 года