Нечто большее...

Куди б ми не пішли і до чого б не доторкнулися ,всюди ми залишаємо за собою сліди …


                Томас Льюис

Я з тобою як маленька дитина .
Маленька закохана дівчинка ,яка постійно теревенить щось незрозуміле ,сміється та соромиться…
Такі дивні ,щирі і світлі почуття .
З нетерпінням чекаю кожної зустрічі із тобою ,нашої , як за розкладом , двохгодинної прогулянки тихими та темними вулицями (як же мені їх зараз не вистачає…) .
Люблю сидіти з тобою біля води та балакати не про що .Завзято розповідати тобі про те , як кіт у черговий раз перекидає улюблену вазу ,а в цей час триматися із останніх сил , щоб не притулитися до тебе, не поцілувати,не прижати .Бо не можна , мені не можна …
Хто знає як важко розриватися між двома світами , двома відчуттями …Але ще важче робити вибір .Кажуть ,що якщо б кохала одного , не зьявивися би інший ,- мені здається,це неможливо виміряти .
Сьогодні я дивна .Не знаю від чого я відштовхуюся ,але я точно знаю , що повинна відпустити тебе ,не тріпати більше твоєї дущі  своєю невизначеністю .
І як що зробити .Як відпустити тебе , своє натхнення ,свої яскраві барви .Я іду на останню зустріч …і не знаю я к зібрати думки у купу і сказати все я к є . 

Кохаю тебе ,але не можу бути з тобою …

Мій мертвий вечір .Ти все розумієш .Напевно все приймаєш .Не знаю,що відчуваєш ,мовчиш…
Ті проведеш мене додому в останній раз .
Твоє мовчання зводить мене з розуму ,і ніби почувши мої думки ,ти береш мене за руку ,та повільно притягуєш до себе .Боже…Вперше відчуваю запах твого тіла ,запах твого дихання …вперше і в останнє .Міцно до тебе прижимаюся ,твої великі плечі, мьяка шкіра …Момент зводе з розуму …Як же я буду сумувати …
Ти цілуєш мене у шию , цілуєш у оголене плече …мурашки по всьому тілу .Відчуваю твою колючу бороду .
Як же так , як не можна , коли так хочеться .Що та я к буде далі …Боюся підняти голову з твого плеча та подивитися у вічі , боюся того , що вже не можу виправити .
Відчуваю ніжний поцілунок у щічку .Думки ховаються і я піддаюся бажанням і почуттям …Омріяні губи так близько …триматися вже немає сили , я цілую тебе …цілую тебе ніжно …цілую з бажанням …цілую твої солодкі губи .
А далі як у вірші :
«Хочу держать твою руку
чувствовать ее мягкость
ощущать тепло,
которое от нее исходит
И еще...
Хочу нежно пальцами по щеке
 по шее и дальше...
Хочу ближе прижаться,
так чтобы запах парфюма
чтоб запомнить его
Хочу запах дыхания
горячего ,страстного...
Хочу в глаза нежно смотреть
взгляд ловить на себе обескураженый ...
забыться
с головой погрузиться.
В тебя одного
Ощутить твое тепло...
Без пошлости, с лаской
и нежностью»


Це продовжується півгодини…мені хочеться померти у твоїх обіймах .Руки втрачають контроль … і ніби вже треба додому …а я не можу , мама …Як далі .
Тепер розумію , чого ті так боявся мене бачити .
Мені не буде спокою .
Залишилося найважче –піти  і не повернутися .Не написати тобі вранці ,як завжди .Не написати ніколи…Забути все це і тебе …Це неможливо , але треба .Я повинна .
З третьої спроби я іду , іду від тебе .Моя рука висковзує з твоєї  руки …дивлюся в темряву  поперед себе і здається , що більше нічого не бачу там …
У мене  в душі все рушиться як старі дзеркала , на маленькі уламки ,уламки сиплються та трощаться  в пил …Невже це все …Невже .Закінчилося так і не почавшись .