Колись... рус. Когда-то

Моє село, де народився, по стежці бігав, вигоном ганяв,
Де вперше Богу помолився, та вперше матінку обняв.

Бринять ці спогади в душі, немов Орфей став за спинОю.
- біжу я босий по траві... Гей! Забери мене з собою!

П’янять хмаринки-черемшини, бузком навкруги поросло,
Не обнімає мати сина, усе в минулоє пішло...

І лише в пам'яті яскраво, село живе і гомонить,
Батьки давно уже не з нами, але у серці кожну мить.


Рецензии