Я не витримую розлуки.
Мене терзає ностальжи...
Мій рідний край, мої Прилуки!
Що вас забула - не кажи.
Які душевніі то муки!
Уже всі нерви на межі!
Сумую я, мої Прилуки.
І в серце врізались ножі.
Де материнські добрі руки
Мене так виховать змогли,
Вас не зрікаюсь я, Прилуки!
Роки щасливі в вас пройшли.
Про батьківщину чую звуки -
Й одразу в думці школа, рід...
Душею лину я в Прилуки.
Як не було десятків літ!
Ви чуєте? Це серця стуки
Частішають, як рідний край
Я згадую, мої Прилуки.
В дитинство, Тоте, повертай!
Ми вчили різніі науки,
Розпорошилися по світу...
Та пам'ятаймо про Прилуки,
Не забуваймо, чиї діти!
© Світлана Івченко
9.03.2009
Прилуки
© Copyright: Светлана Ивченко, 2015
Свидетельство о публикации №115090406646
Свидетельство о публикации №115090406646
Рецензии