Лист матер1 в1д загиблого сина

Мене знайшли,мене впізнали,мамо!
Коли покрилось все туманом,
Знайшли мене серед руїн,
Де був навкруг лиш гул та дзвін.
Зі мной було моїх друзів багато,
Багато й тих,кого вже не впізнати.
Жаль мені себе і їх,
Жаль що не почую твоїх втіх.
Я боровся за свободу,
За твою і за свого народу,
Я йшов за країну свою там стояти,
Я йшов у нерівнім бою воювати.
Мамо,знаю,ти плачиш за мною,
Вибач мене,що не повернувся весною.
Але так уже склалась та безпощадна доля,
Вибач,матусю,що не прийду я додому.
Говорять,що пішов на війну не дарма,
Що слава моя на землі не дріма.
Та знаїш,не хочу чути я тих слів,
Не хочу,щоб мене хто небудь пожалів.
Я лиш хотів,щоб було мирним небо
І більше нічого мені не треба.
Я лиш хотів,щоб у безпеці завжди ти була,
Хотів,щоб радісно жила.
Хотів багато,та тепер на тебе я з небес дивлюсь.
Я більше тебе не побачу,я більше до тебе не повернусь.
Вибач мене,рідна матусю,
Більше до тебе не притулюся.
Тепер я лиш спостерігаю,як твої сльози ллються.
Та знай,що б не було,наші вояки ніколи не здаються!
Я заснув,немов вбитий і сниться мені,
Що не палають вже вогні,
Я сплю і моє серце мовчить,
Мені сниться,як стрімко пуля летить.
О,мамо,як я прокинутись хочу,
Відкрити свої очі,
Побачить тебе знову
І ту красу зимову.
Пробач ,мамо,за пулю,що життя вкоротила,
Пробач та помолись,моя мила за сина.