***

Соловей Заочник  Розхлюпанi  зорі...

Очима  обмацане  небо  в  чеканні  дощу...
Позбивані  рими  об  мур  непритомної  спеки...
Та  сонячний  вітер,  нарешті,  неначе  ущух,
і  ківш  піднебесний  розхлюпує  зорі,  бо  з  верхом...

Задумливо  вечір  цвірчить  за  вікном  –  скрипалі...
Невпинно  стікають  у  ніч  необмежену  ноти,
а  пильний  мисливець  усе  завіконня  заплів...
Повітря  прозоре  і  бажано-тепле  на  дотик.

Зірки  осідають  квітками  на  серпня  газон  –
проміння  пелюсток  блакитне  і  ніжно-рожеве.
На  сході  світліша  повільно  і,  раптом,  –  вогонь!  –
бо  ранки  стомилися  палахкотіти  і  жевріть...

А  серпень  любов  підкидає  в  багаття  душі,
роздмухує  радість  поривчасту,  стиглу  надію...
До  осені  декілька  кроків  –  годинник  мерщій
відлічує  вічність  –  години,  хвилини...  і  мрії.


                Перевод 


Глаза проглядела на небо, но нету дождя
О стену жары несусветной разбила все рифмы
Слегка приутих ветер Солнца, в закат уходя
Зарю расплеснул ковш небесный и снова скрылся

Задумчиво ветер поёт за окном - скрипачи...
Медовой струёй в ночь бездонную льются все ноты
Гляжу в заоконье с надеждой кричи-не-кричи
Но воздух прозрачен, тягуч , даже тёпл на ощупь

И звёзды-цветы оседают на рыжий газон
Лучи-лепестки голубы и нежны, словно розы
Восток засветился слегка, только вдруг - огонь-
Уставшие утра готовы к дождю, к морозу

Но август подбросил любовь на костёр души
И радость - порывом, и спеет опять надежда
До осени мало шагов, ни к чему спешить
Но вечность не слышит, считает часы, как прежде...