Мiй маленький Майдан

В маленьких містечках усі один одного знають.
Таке відчуття, наче тут за тобою хтось стежить.
Немов тебе швидко знайдуть, ще легше - спіймають.
Ця думка насправді лякає і сильно бентежить.

_Вони_ зустрічались під сценою й гріли долоні
Над тмяним, гарячим і димним сосновим багаттям.
Були _їхні_ сни небезпечні, гіркі та солоні,
Та саме вони додавали лихого завзяття.

Ми вперто виходили разом у місто опівдні.
Від нашого співу тремтіли шибки у будинках.
Ми були не певні, що ми хоча б кОмусь потрібні.
Ми були сміливі, немов на дитячих картинках.

У Києві гучно лунали молитви і дзвони,
Вони додавали надії та впертої сили.
Що можна сказати тепер, кілька років потому?
Ми також були. Ми разом із _ними_ цим жили.

Ми маємо різні історії, різні сюжети,
Ба навіть і мову подекуди маєму різну.
Доки ми разом - це світло не може померти.
Ми віримо, що зрозуміли це ще не запізно.

Цей страх не мине і уже не дозволить заснути.
Він в'ївся у нашу свідомість із запахом диму.
Це важко сприйняти - але саме так мало бути.
Бо саме із цим ми і стали _насправді_ живими.