У нас з тобою, брате, крім паркану,
Нічого спільного, дивлюсь, немає.
Тобі лише кулак за гальмо стане,
А я, напроти, сили не сприймаю.
Тому і сам ніколи не полізу
В сусіди облаштовувати побут,
А зазирання на чужі валізи
Я вже давно вважаю за хворобу.
Страшним гріхом ти не вбачаєш зраду,
Стежини війн для тебе - шлях до раю.
У тебе найважливіше позаду,
А я, таки, в майбутнє зазираю.
Тебе сприймати родичем все важче,
Наразі це вже зовсім неможливо,
Я думаю, що я є особливий,
А ти вважаєш, що ти є найкращий.
спiльний паркан
© Copyright: Александр Кононенко, 2015
Свидетельство о публикации №115090104462
Свидетельство о публикации №115090104462
Рецензии
