Ось ці заквітчані слова
Обпікають стривожені очі.
Ще не час, зачекай і знов прийде Вона.
Я подам тобі знак, можливо, цієї ночі.
Не спіши. Ще так довго чекати
Кінця і Верховного Суду.
Разом встигнем полічити зірки
Я з тобою повіки буду...
Не цілуй її на моїх очах,
Бо затягне тугу на душу.
Оті всі ілюзії вмить перетворяться в прах.
А я покаятись мушу...
Я покаюся потім. Можливо, сьогодні...
Можлиао, і ні... покаюсь пізніше... напевно, щоночі
Так сумно... Ми всього лиш одні.
Дивлюся і я в зажурені очі.
Щоноч
© Copyright: Вероника Крамер, 2015
Свидетельство о публикации №115083007440
Свидетельство о публикации №115083007440
Рецензии