Під зеленою вербою
(ще тоді весна була...)
пострічався він з тобою -
ти, мов квіточка, цвіла.
Він освідчився в коханні,
бути поруч присягавсь;
цілував уста (жадані...),
але потім - відцуравсь.
...Ти поставилась до мене,
як до іграшки - дитя...
І моє, мов безіменне,
мимо тебе йшло життя.
Ти ж - душі моїй зоріла,
мрії радісні несла...
А любов до тебе - крила
і політ мені дала.
...В тебе - діти і онуки,
в мене - правнучка вже є...
Нам до повної розлуки
путь коротшою стає.
...Через все життєве поле
стежку я свою веду.
І незмінно (ще відколи!) -
все твоєї ласки жду.
Народна елегiя
© Copyright: Анатолий Анненко, 2015
Свидетельство о публикации №115083002254
Свидетельство о публикации №115083002254
Рецензии