Нет меня!

                Любовь Тильман

"Я розчинилась у повітрі,
Мене не стало,
Так хмара, що у рвучкім вітрі
Маревом стала,
Так вечір, що у нетрях ночі в темряві згинув.
Я розчинилась у повітрі, як кільця диму.
Я розчинилась у повітрі?
У снах й безсонні,
У поговірках, у повір‘ї,
В твоїй долоні.
Я ніби йшла і зупинилась.
Ніхто не знає.
Я розчинилась! Розчинилась!
Мене немає.
А ти живеш. Тобі не дивно?
Скажи на милість.
Тобі не боляче? Не зимно? -
- Я розчинилась.
Ніхто тобі вже не подзвонить, не потурбує.
Ніхто твоєї вже любові не потребує."

                http://www.stihi.ru/2007/07/09-2048


Не иллюзия, не обман -
Я растаяла!
Канув облаком в нежный туман,
Горьким маревом...
Обреченным вечером - в ночь -
С неизбежностью,
Со струящимся  дымом  - прочь -
В бездну  Вечности...
Расплескалась в твоей ладони,
В снах, бессоннице,...
Растворилась с утренним   звоном
В гуле звонницы..
Растворилась,  растаяла..
Нет меня!..
Никто не знает: была-ли -
Жила-ли я?!...
А ты живешь... Тебе не странно,
Скажи, на милость?!
Не зябко, больно, что все обманно?!.
А я приснилась?!
Не позвоню, не потревожу ....
Не ждать напрасно...
А - что любовь осталась в прошлом -
Теперь неважно...