У кришталеве скло, в холодну воду...

Лвівські зустрічі




1.Три квітки



На Городоцькій вулиці
у Львові,
в будинку 50, гніздечку тітки,
вмить проминуло Ігора-Богдана
Антонича римоване життя.
У двадцять сім Господь узяв до себе
зненацька того лемка чарівного,
співочого карпатського Орфея,
немов від кулі близького ординця
дитину прикриваючи грудьми,  –
напередодні другої вже бійні
найзлішого, здається, зі століть…
На Городоцькій вулиці,
що з Львова
до міста Городок веде повз башти
помпезного святилища Ельжбети
та повз вокзал, високий, мов вокал…

У тому ж Городку іще одного
поета,  – поцілованого Богом,
мов у хвилину відчаю та болю, –
я знав колись.
Також у двадцять сім
скінчилося життя Георга Тракля, –
що з моцартова Зальцбургу походив,
вмістивши чеха, німця та мадьяра
у кіновар отруєної крові, –
скінчилося при санітарній роті
від білого, мов янгол, кокаїну
та трупів чотирнадцятого року
у найчорнішім, певне, зі століть…

Отут, у Городку, на себе руки
він і наклав, і карком круку Краків
його зустрів потім, щоб вже постфактум
чорнилами вписати у мерці.
Ні осінь не змінилася в лиці,
ні копачі могили, змерзлі й грубі…
О, тричі й тричі трійка, три у кубі!  –
Як мовлять зараз, знакове число.
Воно колись й Лермонта повело
з’ясовувать з Мартиновим стосунки,
ще за часів царя-панька Миколи,
попід горою синьою Машук…

А тут, де палісад на Городоцькій,
вино з троянди п’є яскравий жук,
тут, де плекає літо свої квіти.
Дивлюсь на незбагнене це створіння
а він, смарагд-прибулець, ще й злітає
в липневе і таке безкрає небо!
Дивлюсь і відчуваю, що напевне
живуть іще дива на цій землі.
Отож три свіжозрізані троянди
у кришталеве скло, в холодну воду
поставлю я сьогодні – три червоні,
тривожні, мов метафори у Тракля,
три запашні, як Ігора пісні.
Хай дихають три досконалі квітки,
три невагомих потойбічних серця
ще день чи два – приречені й живі…





2.Каменяр



Личаківський
ясновельможний цвинтар,
Львів.
Під теплим віттям
у блакиті липня
біліють саркофагів вапняки.
Тож тут за спину каменяр Франка
заніс свій молот  і напружив м’язи
та і завмер фігурно… –
Ще і досі
не гупнув по тій скелі, що тяжіє,
допоки мі її в собі втаїли,
тяжіє над усім…