Преходящее... Из Натали Бугаре

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2015/08/26/10366
               

Цветы от поцелуя солнца стают,
расшитые по зимним окнам белым.
А шёпот ветра – еле долетая –
обрушит иней с веток на лицо.
Тебя я приголублю: «Ладо, милый»,
коснусь щемяще распалённым телом.
О, сколько б я придумок запалила –
нам хватит до конца, в конце концов.
А за окном зима скрипит санями,
едва очнувшись после долгой спячки.
Тайком она сбегает, горько плача,
что напоследок побывала с нами.
Галопом – кони по снегам примятым.
Весна – вот-вот и навестит, коль в силе,
накапает капе'ль сосулек мятных,
и небо станет не седым, а  – синим.
Вчерашние сугробы станут лугом,
трава заткёт провалы чёрных ям.
Ты перепашешь нашу сказку плугом –
 исчезну я.


Оригинал:


Під поцілунком сонця тануть квіти
- гаптовані по зимній шибці білим.
А ледве чутний хрипкий шепіт вітру
стрясає іній з тонкопалих віт.
Тебе я називаю:"Ладо, милий",
торкаюсь щемко розпашілим тілом.
О, скільки в мене фантазійних втілень -
їх вистачить на сотні довгих літ.
А за вікном зима скрипить на санях,
і ніс її від сліз, як у пиячки...
Вона втікає тишком й гірко плаче,
немов хазяювала тут  востаннє.
Йдуть чвалом коні по снігам прим'ятим.
Весна, небавом, завіта, при силі,
і скапають за ніч бурульки м'ятні,
а небо стане знов не сивим - синім.
Вчорашні кучугури стануть лугом,
трава затче провалля чорних ям.
Ти переореш нашу казку плугом,
та зникну я.