Люблю вдивлятись в небеса,
Де білі хмари паруса
Пливуть із легкістю у даль,
Розвіюючись у вуаль.
Яка там безкінечна тиша,
Й тихенько-тихо небо дише,
Щоб не зламати акварелі –
З хмарок повітряні пастелі.
А нічне небо колисає,
М’якеньку ковдру розстеляє,
Що по ній зорі мерехтять
І шепчуть тобі: ; Спати, спать…;
І знов вдивляюсь в небеса –
Так, незбагненна ця краса.
Я посаджу, мабуть, зернинку,
Потім полізу на хмаринку.
А звідти вниз я подивлюся,
Й сама до себе посміхнуся –
Які ж все-таки чудеса,
І там є теж ТАКА краса.
Високі гори, і простори,
І синє-синє тихе море.
Ліси зелені, в них звірята.
І люди, люди… Як багато!
Велична матінка Земля
До мене всім цим промовляє
Що світ прекрасний, він весь мій –
Живи, твори, всьому радій!
27.07.15
Живи
© Copyright: Наталия Боровская 2, 2015
Свидетельство о публикации №115082603656
Свидетельство о публикации №115082603656
Рецензии