Себя ненавижу

Я любила, за это, себя ненавижу.
Находила, отпускала теряя.
Я страдала, никому не говоря.
Пренебрежение, к себе чувствуя.
Само собой, с тобой не смогу быть,
Всем вокруг это не понять.
Когда ответ в себе ищешь,
Ум убегает, блуждая...
До чего скатилась, сама не понимаю.
На все вопросы немею.
А, как иначе поступать,
С этим чувством скверно жить.
Я знала, на что иду.
И ценила каждую минуту дорогую.
Ну и что, что ты смеешься надо мной!
Это уже твои проблемы.
Думал, что я разочаруюсь.
Поверь, я уже ничему не удивлюсь.
Сердце свое стараюсь убить,
Чтобы больше не умело любить.


розмістив
Вірш про кохання № 5769

Я кохала, за те, що ненавиджу.
Знаходила, відпускала втрачаючи.
Я страждала, нікому не кажучи.
Зневагу, до себе відчуваючи.
Сама собою, з тобою не можу бути,
Всім навколо це не збагнути.
Бо відповідь у собі шукаючи,
Розум тікає, блукаючи…
До чого скотилась, сама не розумію.
На всі запитання німію.
А, як інакше чинити,
З цим почуттям паскудно жити.
Я знала, на що іду.
Та цінувала, кожну хвилину дорогу.
Та й що, що смієшся ти з мене!
Це вже твої проблеми.
Думав, що я розчаруюся.
Повір, я вже нічому не дивуюся.
Серце своє стараюся вбити,
Щоб більше не вміло любити.