безодня дивиться на тебе,
як на друга,
дарує посмішку страшну
тобі.
ти намагаєшся згадати,
коли
ви стали друзями,
а потім згадуєш:
в землі.
як поховали у костюмі
тебе,
сусідом вічним стала
безодня.
ти плачеш і питаєш,
чи це
кара господня.
з безоднею сестра –
порожнеча
поплескує тебе по спині.
нарешті в цій від метушні
втечі
ми єдині.
пiд сльози
© Copyright: Стенный Сид, 2015
Свидетельство о публикации №115082306473
Свидетельство о публикации №115082306473
Рецензии