Здравствуй, поле моё! - из Л. Юферовой

               Поэтический  перевод  с  украинского: http://www.stihi.ru/2015/08/20/9184


Здравствуй,  поле  моё!
...Как  придвинулась  близко  межа...
Сорняки  и  укроп
уродились  от  края  до  края...
Пряча  огненный  взгляд,
стало  грустно  меня  провожать
солнце  кротко  смиренное,
в  туче  лохматой  сгорая.

Пряный  выдох  земли
нежно  август  целует  в  лицо,
опускается  ниже
небес  набухающий  зонтик...
Как  немеет  душа...
Но  кому  расскажу  я  о  том?..
Не  сложилась  судьба
и  всё  так  же  вдали  горизонты.

Осень  громко  стучит
по  воротам  степного  села
и  вливается  в  сердце,
как  свет  в  отворённую  церковь.
Поле,  поле,  молчи:
я  не  слёзы  посеять  пришла  –
только  снять  напряженье
до  сумерек  жизненных  терпких.

Благодарна  тебе
за  энергию  предков  всегда
и  за  памяти  глубь,
за  души  простоту  и  за  строгость.
А  когда  я  сгорю
и  ветра  унесут  меня  вдаль,
буду  стлаться  тропой,
полевой  неприметной  дорогой.


             Оригинал:
         Здрастуй,  поле  моє!
          Людмила  Юферова.


Здрастуй, поле моє!
Щось так близько видніє межа…
Картоплі й бур’яни
зародили від краю й до краю…
І, ховаючи погляд,
печально мене проводжа
Світле сонце сумирне,
що в хмарі кудлатій згорає.

Пряний подих землі
виціловує серпень в лице,
Опускається нижче
набряклих небес парасоля…
Ой, як терпне душа…
Та кому говорити про це?
Бо життя не вдалося
й по-людськи не склалася доля.

Стука осінь у браму
мого степового села
І вливається в серце,
як світло огнисте у церкву.
Поле, поле моє,
я не сіяти сльози прийшла –
Тільки зняти напругу,
допоки ще зовсім не смеркло.

Щиро вдячна тобі
за енергію предків завжди
І за пам’ять глибоку,
за душу просту і розлогу…
А коли я згорю
і вітри поспивають сліди,
Простелюсь у вузьку
польову непримітну дорогу.