Осень. Пожух виноград
и не дозревши.
На веранде - пчела,
солнце и ветер.
В радуге светлых дней
ты с коновками
шла золотыми - след
пахнул медвяно.
А к георгинам мороз
льнул спозаранку:
в страсти сгорели дотла
черные стебли.
Осень. Там, за столом,
память листает
строки моих стихов,
теней отавы.
Боже, зачем бежал
в пекло из рая
и обещал себе
век вековать свой
в бегстве. Раздвинь скорей
свитки печалей -
и заблестит вода
лунным сияньем.
Осінь. Пожовк виноград
і не дозрівши.
На веранді — бджола,
сонце і вітер.
У ряботінні щасть —
ти з коновками
йшла золотими — слід
пахнув медяно.
А до жоржин мороз
зранку тулився:
спалене пристрастю
чорне бадилля .
Осінь. Там при столі
спогад гортає
віршів моїх рядки,
тіней отави.
Боже, пощо тікав
з раю до пекла,
і обiцяв собi
вік звікувати
втечею. Прогорни
смутків сувої —
і заблищить вода
сомнамбулічна.
167. Василь Стус. Осень. Пожух виноград...
© Copyright: Алёна Агатова, 2015
Свидетельство о публикации №115082100490
Свидетельство о публикации №115082100490
Рецензии